Тема: Створення українських витинанок.
Заняття № 1. Лекція
Тема лекції: Витинанки як вид декоративно-прикладного мистецтва України.
Мета: Ознайомити студентів з історією виникнення та розповсюдження витинанок в Україні; їх типологією та техніками виготовлення; характерними художніми особливостями витинанок різних регіонів України; особливостями композиційного вирішення та колоритом; видами витинанок. Формувати позитивне ставлення та інтерес до даного виду декоративно-прикладного мистецтва, бажання проявити свої здібності в техніці витинанки. Розвивати активність, уважність. Виховувати патріотизм, почуття національної гордості, загальнолюдські якості.
Основні поняття: витинанка, типологія витинанок, техніки виготовлення, характерні художні особливості, композиційне вирішення, декоративно-ужиткове мистецтво.
Засоби навчання: зразки витинанок різних типів, посібники, комп’ютерна презентація.
План
1. Поняття про витинанку. Матеріали та інструменти для витинанки.
2. Типологія витинанок.
3. Передумови виникнення витинанок в Україні.
4. Виникнення та розповсюдження витинанок в Україні в ХІХ ст.
5. Розвиток і розповсюдження витинанок в ХХ ст.. та на сучасному етапі в Україні.
6. Роль витинанки у розвитку та вихованню учнів в сучасній загальноосвітній школі – на уроках образотворчого мистецтва, трудового навчання та художній праці, у позашкільній роботі.
Література
1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів, 1992.
2. Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки у школі. – К., 1997.
3. Побережнікова Т.Г. Українські витинанки. – Білгород-Дністровський, 1997.
4. Ковальчук Т.П., Резниченко Н.И. Виды художественной работы с бумагой. – Одесса, 1998.
5. Мельник В. Мистецтво витинанки та аплікації. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006.
Завдання до самостійної роботи студентів:
1. Опрацювати зміст лекції, додаткову літературу.
2. Написання рефератів та коротких історичних нарисів з історії виникнення та поширення витинанко в Україні, їх технології та види, майстрів витинанки Запорізької області.
3. Підготовка матеріалів та інструментів до виготовлення витинанок, фону для наклеювання.
4. Самостійне опрацювання додаткової літератури з теми.
5. Самостійне виготовлення витинанок різних видів.
6. Самостійне виготовлення сюжетно-декоративних композицій за власним задумом.
7. Опорядження виконаних композицій.
1. Витинанки – орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинанки) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинанки й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.
Матеріали. У минулому столітті на Україні з’явилися перші паперові фабрики, обладнані машинами. Вони виготовили папір доброї якості і багатьох ґатунків: канцелярський, конвертний, друкарський, афішний, брошурний, обгортковий різного кольору і под. Кожний сорт вирізнявся масою, товщиною, міцністю, ступенем проклейки, вологістю, кольором, білизною, гладкістю тощо. Широка палітра технічних характеристик паперу впливала на спосіб виготовлення, композиції і засобів вираження витинанок.
Ніжним узором дивосвіт витинанки відображає красу природних форм, побут людей. Взаємозв’язок з іншими видами народних ремесел: декоративним розписом, художньою вишивкою, керамікою і різьбленням – сприяв збагаченню орнаментальних мотивів, композиційного розташування елементів і колірних рішень.
Найпоширенішим матеріалом для витинання був тонкий однотонний глянцевий папір, що мав блискучу поверхню, яскраві насичені кольори, добре складався і легко піддавався витинанню та вирізуванню. Інколи для витинання використовували друкарський і канцелярський папір, гладкий, щільний, з м’якими тонами. Великі прикраси (площею до 1м2) вирізали з білого мальованого, друкарського, тонкого цигаркового, пергаментного, з деяких видів обгорткового паперу тощо. В окремих випадках використовували фольгу та папір з особливою фактурою (креповий, тиснутий, велюровий і ін.) для наклеювання витинанок на стіну майстри застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було знайти при наступній побілці. Паперові візерунки прилаштовували на папір або картон за допомогою клею.
У художньому витинанні використовують такі інструменти: ножиці, ніж та різноманітні штампики. Народні майстри надають перевагу прямим великим ножицям (18-24 см) з гострими кінцями. Такий вибір невипадковий, враховуючи безпосередню залежність між розмірами ножиць і зручністю витинати. Великі ножиці з більшим плечем розвороту потребують значно менше зусиль, ніж маленькі.
Поряд з ножицями, особливо для вирізування великих паперових витинанок сітчастого рапорту, користуються ножем (що нагадує звичайний шевський ніж), кінець якого заточують під гострим кутом.
Штемпельки, що їх іноді застосовують у роботі, нагадують порожнисті металеві пробійники. З одного боку вони мають голівку, по якій б’ють молоточком, з другого – ріжучий край у формі кружальця, листочка, ромба тощо.
2. Типологія витинанок. Виділення з груп витинанок типів ґрунтується на принципових відмінах орнаментальної декоративно-тематичної композиції та на її концептуальних мотивах.
Настінні прикраси – найбільший рід витинанок, які разом з настінними розписами, паперовими квітами та іншими декоративними компонентами формували традиційну систему декору народного житла наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. Витинанки для оздоблення стін бувають таких груп: фігурки, розетки, дерева, стрічки і витинанки-шпалери.
Фігурки – група силуетних творів, витятих за контуром, бувають кількох композиційних типів – пташки, вершники, ляльки тощо.
Розетки – найхарактерніша типологічна група ажурних витинанок, складається із розеток, зірок, ромбиків-квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок». Останній тип утворювався із чотирьох - восьми різнокольорних кружалець щораз меншого діаметра, наліплених один на одного. «Сонечка» не тільки формою, а й пелюстковою будовою нагадують саморобні квіти. Усі типи витинанок розеткової групи можуть мати різний порядок центральної осьової симетрії: четвертий, восьмий або шістнадцятий.
Дерева – типологічна група витинанок, що символізує природу й охоплює кілька композиційних типів настінних прикрас дзеркальної симетрії: дерево, дерево із пташками, гілка, букет, вазон і под. До типологічної групи стрічок належать одинарні лиштви (Поділля, Придніпров’я), аплікаційні стрічки «низінє» (пожуття), одинарні рушники і рамочки (Лемківщина) з однобічною і двобічною композицією орнаменту. Подільські витинанки-шпалери (типологічна група) складаються із таких типів композиційної структури: центрична, рядова, вільне заповнення.
Фіранки – рід паперових прикрас, виникли на початку ХХ ст.., мабуть, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок. Великі розміри фіранок давали широке поле для орнаментування. При виготовленні фіранок майстри використовували комбіновані техніки. Витяті й вирізані орнаменти найчастіше подавали сітчастим рапортом, тобто елементи візерунків вписували в прямокутну або діагональну сітку. Інколи застосовували косий рапорт: осі симетрії ділили на парні і непарні, візерунки витинали на них почергово, із ритмічним зміщенням. Фіранки поділяють на типологічні групи і типи: стрічкові (однобічні, двобічні); великі прямокутні (сітчасті, штапелівки і комбіновані); портьєри з аплікаційними та мальованими візерунками тощо. Сюди ж відносимо й серветки – типологічну групу одинарних витинанок, що виникла у середині ХХ ст.. у міському середовищі. За формою розрізняють розеткові, квадратні, трикутні та інші серветки.
Іграшки – рід витинанок з яскраво вираженими декоративними і тематичними засадами, були своєрідними ілюстраціями для дітей при розповідях казок, оповідань та ін. Типологія не з’ясована.
Виставочні витинанки – рід ажурних тематичних творів, пристосованих для експонування на виставках, а також виготовлених для оздоблення поліграфічної продукції – цим самим вони переходять від декоративно-прикладного до образотворчого мистецтва (витинальна графіка). Характерними зразками виставочних витинанок є фігурні та орнаментальні заставки, витинанки-плакати, екслібриси, вітальні листівки тощо.
Таким чином, техніка витинання відкриває широкі можливості для демонстрації різноманітних типологічних структур та їх проникнення до сфери графіки, дизайну.
Типологія витинанок
|
За технологічними те художніми особливостями витинанки поділяються |
|
Ажурні (містяться у прорізах) |
Силуетні (зображення виступає силуетом) |
Складні (аплікаційні, з кількох аркушів паперу, завжди поліхромні ) |
|
В залежності від прийомів виготовлення, складні витинанки бувають |
|
Накладними (елементи накладають один на одного «гіркою») |
Складними (різноманітні твори, орнаментальні предметні і безпредметні зображення формують шляхом складання окремих еелементів один на одного) |
|
Всі одинарні типологічні групи витинанок |
| Настінні прикраси |
|
Фігурки – група силуетних творів, витятих за контуром |
Дерева – символ-лізують природу і базуються на принципі дзеркальної симетрії: дерево, дерево з птахами, гілка, букет, вазон |
Розети – ажурні витинанки: розетки, зірочки, ромби, квадрати (всі одинарні), накладні «сонечка» |
Стрічки – орнаментальні декоративні композиції з однобічним та двобічною композицією орнаменту |
Фіранки – витинанки великих розмірів, заповнені сітчастим рапортом (елементи візерунку вписані у прямокутнику або діагональну сітку) |
Іграшки – витиннки з яскраво вираженими декоративними і тематик-ними засадами (ілюстрації до розповідей, казок та оповідань для дітей) |
Виставкові витинанки – вид ажурних тематичних творів, пристосованих для експонування на виставках, виготовлених для оздоблення поліграфічної продукції (витинальна графіка): сюжетні картини, пейзажі, плакати, ілюстрації тощо |
3. Передумови виникнення витинанки в Україні. Археологічні дослідження засвідчують ажурні візерунки зі шкіри, хутра, повсті в кочових народів V ст.. до н.е. Серед знайдених у розкопках Пазирикських курганів речей (Алтай) – великий повстяний килим, виконаний технікою вирізування й аплікації, а також різноманітні предмети кінського спорядження, оздобленні ажурними і силуетними шкіряними прикрасами.
Порівняльний аналіз шкіряних і паперових витинанок дає змогу виявити аналогії у техніці виконання і в орнаментальному ладі традиційних мотивів. Мабуть, шкіряні витинанки були своєрідними попередниками паперових ажурних прикрас як з технічного боку, так і художньо-образному плані.
Перші паперові прикраси, які можна вважати своєрідними аналогами традиційних витинанко на Україні, виникли у Китаї у зв’язку з винаходом і розповсюдженням там паперу. Письмові джерела Танського і Сунського періодів (VІІ – ХІІ ст.) розповідають про цей вид народної творчості і його майстрів. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові «чуанхуан» (віконні візерунки), які виготовляли заздалегідь, узимку. Це були переважно одноколірні зображення божеств, духів, героїв народних легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, риб і под. Їх витинали ножицями і маленькими ножиками. Завдяки високим художнім якостям, вражаючи філігранністю та простотою виготовлення, «чуанхуани» стали відомі сусіднім народам. Крім чисто декоративних функцій такі прикраси служили майстрам трафаретами для нанесення відбитків на дерев’яні вироби і тканини.
У ХІІІ ст.. паперові прикраси з’явилися в Персії, а в ХCст. Через Туреччину потрапили до Європи, спочатку у Венецію, а далі в Угорщину. Наприкінці ХVІ ст.. в Німеччині їх використовували для оздоблення книг. У ХVІІІ – ХІХ ст.. вони поширили у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Словаччини, Литві, Росії, Білорусії та ін.
У країнах Західної Європи ці прикраси були здебільшого сюжетно розповідними, своєю художньо-образною системою уподібнювалися до графіки; складні, багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одному аркуші паперу.
Своєрідним прототипом українських витинанок можна вважати невеличкі щматочки білого паперу з ажурно витятими краями, що служили підкладкою і оздобою для канцелярських печаток середини ХVІ ст..
Воскові й сургучеві печатки, що навішувалися до грамот на шнурках, мали шкіряні або металеві підкладки з декоративними полями, так звані кустоді, які оздоблювали й оберігали печатки від механічного пошкодження.Мабуть, від шкіряних пішли й паперові кусотдії (прикріплювалися безпосередньо на площині аркуша під текстом документа). Оскільки краї паперових кустодіїв на кілька сантиметрів виходили за межі печаток, утворюючи поля, їм надавали ножицями різної форми: ромба, квадрата, розетки, зірки, квітки, картуша тощо.
4. Виникнення та розповсюдження витинанок в Україні в ХІХ ст.. Характері художні особливості витинанок різних регіонів України. У середині ХІХ століття по українських селях з’явилися народні паперові прикраси, якими селяни оздоблювали хати. Закономірно постає питання – чи існували якісь взаємозв’язки між ними і канцелярськими кустодіями минулого століття? Мабуть ці світи були відгороджені глухою стіною. Писарі походили з міщан і заможних селян, можливо тому деякі елементи народного орнаменту («клинці», «кружальця», «хрестики», «косиці») зустрічаються на витятих паперових кустодіях. Водночас селяни бачили такі печатки на документах і це, очевидно натякало їм на зручний спосіб використати папір як декор житла. Але певна подібність цих канцелярських народних прикрас ґрунтується не на механічному перенесенні мотивів та орнаментів, а на художньо-образній основі, що сформувалася незалежно. Різниця існувала між їхнім призначенням – народні оздоблювали стіни сільської хати, були поліхромними і значних розмірів, а одноколірні – канцелярські кустодії, спів розмірно поєднувалися з печатками та документами.
Ще одна різновидність паперових прикрас – так звані силуети – виникла в середині 18 століття у Франції і звідти швидко поширилася по всій Європі. Силуетами називали своєрідні портретні зображення і фігурні композиції, намальовані тушшю, вирізані з паперу або гравійовані на дереві. Найчастіше силуети вирізали за контуром маленькими ножицями з тонкого чорного глянцевого паперу. Цим займалися навіть відомі художники і скульптори – Альбрехт Дюкер, Пітер-Пауль Рубенс, Бертель Торвальдсен та ін.
У Росії мистецтво чорного силуету набуло популярності у другій половині 18 століття. Силуетні портрети – прості для виконання і порівняно недорогі – можна було побачити в пишних палацах і в будинках поміщиків середнього достатку, вони прикрашали стіни житлових кімнат, альбоми панянок, їх дарували і дбайливо зберігали.
Мистецтво силуетів було поширене й на Україні. З літературних джерел відомо, що виготовленням силуетних витинанок захоплювались М. Гоголь, Г. Нарбут, І. Рєпін. Такі силуети – оригінальне явище мистецтва ХІХ століття. Їхня художньо-образна система ґрунтувалась на графічних засадах: чіткість і ясність контурів, виразність ліній; витримані закони перспективи та пропорційні відношення. Талановиті художники вміли передавати і простір, і розвиток дії.
Народні паперові прикраси послужили прототипом витинанок і не були ні наслідуванням, ні прямим продовженням канцелярських паперових «кустодіїв» і «силуетів» художників. Мотиви візерунків у народному витинанні з паперу склалися під впливом народних видів художньої творчості, насамперед шкіряних прорізних орнаментів, розпису, вшивки, ткацтва, ажурного металу тощо.
Виникнення і розповсюдження народних витинанок пов’язані переважно з появою на селі паперу та з переходом від курної хати до «чистої». Внутрішнє приміщення хат стало світлішим і чистішим, з’явилася світлиця. Зростали естетичні потреби, і хати почали мазати. Білити, а згодом – оздоблювати мальованими та паперовим декором.
Не менш важлива причина поширення витинанок на селі – вдосконалення виробництва паперу, яке до ХІХ століття залишалося важким і трудомістким процесом. У середині минулого століття поновилась технологія виготовлення паперу, збільшився випуск продукції. Більшість папірень, які діяли в цей час на українських землях, випускали папір високої якості, різних ґатунків, зокрема кольоровий, а головне значно дешевий, ніж раніше.
Початкові відомості про паперовий декор в українських сільських хатах дійшли з першої половини ХІХ століття. Г. Квітка-Основ’яненко в повісті «Щира любов» описав хатні прикраси на Харківщині: «Усі позаквітчувані всякими квітами: коли улітку – то справжніми, на зиму – то робленими з шпалерів; а перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів». Ще одна загадка про «голубів» є в повісті «От тобі і скарб»: «мати заставила дівчат-дочок (…) голубів, що наробили за піст з шпалерів, попричіпляти до стелі». З наведеного складно докладно уявити характер паперових прикрас. З інших джерел відомо, що хвіст і крила «голубів» виготовляли з різнокольорового паперу, складеного гармошкою; голівки і грубки могли бути вирізані з дерева, виліплені з тіста, зроблені з випорожненою писанки.
Термін «витинанка» вперше з’явився в літературі у 1913 році. Але відсутність терміну аж ніяк не може заперечити існування давніх витинанок, побутувати інші назви. Кожний різновид ажурних паперових прикрас у різних регіонах і навіть осередках називали по-своєму: стригунці, зірочки, квіти, хрестики, козаки тощо. На Подніпров’ї та Слобожанщині найуживаніша назва – квіти.
У виникненні і розвитку паперових витинанок певну роль відіграли настінні розписи. А Поділлі паперовий декор співіснував з мальованими, інколи доповнюючи його. Часом паперові прикраси повністю витісняли розписи, переймаючи на себе основну функцію декорування інтер’єру. В папері втілювалися мотиви орнаменту, способи розташування прикрас на площині, властиві настінним розписам. Дослідники відзначали, що селяни надавали перевагу витинанках перед розписами, оскільки виготовляли їх легше і швидше, можна окремі елементи композиції, простіше замінити при наступній побілці хати. Витинанки виготовляли навесні, перед святами, коли селяни за звичаєм білили й оздоблювали житло. Подекуди й перед новим роком старі витинанки знімали, а їх місце займали нові. Тому ажурні прикраси «жили» переважно один рік. І лише в рідкісних випадках вони могли упродовж кількох років займати свої місця. Траплялося й таке, що відбувши рік у великій світлиці, витинанки мандрували до хатини.
Найдавніші українські витинанки, що дійшли нашого часу, походять з Прикарпаття і Західного Поділля. Важливу роль в їх збереженні відіграли господарсько-етнографічні виставки, дуже популярні наприкінці ХІХ на початку ХХ століття. На таких виставках експонувалися різноманітні твори народних майстрів з різьбарства, гончарства, ткацтва, вишивання тощо.
Львові 1894 році відбулася Крайова виставка, де були представлені настінні прикраси з кольорового паперу, наклеєні на листи картону. Колекція належала львівському вчителю й етнографу В. Шухевичу. Після відкриття у Львові 1905 р. Національного музею збірка передана у його власність, де зберігається й донині.
Але тогочасне суспільство, переважна більшість представників якого послідовно дотримувалася концепцій класичної естетики, проповідувала вищість професійного мистецтва. У пресі з’являлися статті, автори яких категорично заперечували художню цінність витинанок, як і загалом усього того, що «вийшло з хлопської руки». Але народ був далекий від газетної полеміки, що точилася не один рік. Він не знав про неї. Споконвічна любов до краси викликала потребу творчості, і люди різьбили, вишивали, витинали…
Кінець ХІХ початок ХХ ст.. позначені великим піднесенням промислу українських витинанок. Важко було знайти сільське житло Поділля, Подніпров’я, Слобожанщини без настінних розписів або паперових прикрас. Поширення витинанок майже в усіх етнографічних регіонах України засвідчують численні колекції в музеях республіки, а також Санкт-Петербурга, Кракова. Витинанками зацікавилися етнографи, мистецтвознавці та художники. У Росії їх збирав художник М. Харламов, у Польщі – Л. Стройнгвський і Б. Мавський на Україні – Ю. Диніковський, С. Левицький, О. Нижанківський, В. Шухевич та ін. Велике наукове значення має колекція львівського вчителя й етнографа Б. Заклинського. Твори, зібрані ним на Прикарпатті у 1904 – 1905 роках підписані, визначена й місцевість, з яких вони походили. Якщо витинанки кінця ХІХ століття були переважно анонімними, то й цій збірці ми вперше зустрічаємося з іменами майстрів: Д. Припхан, С. Семків із с. Пасічне, Ф. Іванів з с. Угринів, А. Маланин з с. Нижів (тепер Івано-Франківська область) та ін.
На початку 10-х років «витинанки до окраси хат» введені до постійної експозиції Національного музею у Львові. Музейні збірки формувалися переважно шляхом пожертв колекціонерів та окремих громадян.
Про витинанки, які на Подніпрв’ї поєднувалися з розписом, розповідала витинальниця І. Глущенко. У с. Петриківка 1913 р. А. Евенбах зняла кальку з силуетних витинанок, які прикрашали комин. У м. Нікополь та с. Водяне (Запорізька область) 1909 р. місцевий вчитель П. Рябков зібрав витинанки-квіти для етнографічного відділу Російського музею в Петербурзі. Колекція втрачена під час Великої Вітчизняної війни, але сам факт засвідчує поширення витинанок на півдні України.
Ажурні паперові візерунки відомі в побуті селян Слобожанщини і півдня Чернігівського Полісся. У повісті «Fata morgana» М. Коцюбинський описав характерний звичай прикрашати кімнати перед святами: «Гафійка мусила нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божниці до дверей. Крила голубків, що гойдалися перед образами на нитці, замінені були новими, ще більш яскравими». Такі ж цікаві етнографічні свідчення щодо Слобожанщини містить книга «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии» (Харків, 1898. Т.1).
Таким чином, огляд колекцій витинанок кінця ХІХ початку ХХ століття свідчить, що хатні ажурні прикраси з паперу охоплювали значну етнографічну територію України. Витинанки не дістали розповсюдження лише в тих регіонах, де у середині і протягом другої половини минулого століття зберігалися курні й напівкурні хати. Найбільшої популярності у сільському інтер’єрі витинанки набули на Поділлі (Вінницька, північна частина Одеської, південна частина Хмельницької і Тернопільської областей), на Подніпров’ї (Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька області), Слобожанщині (Харківська і північ Ворошиловградської області), Прикарпатті (Івано-Франківська і південна частина Львівської областей), південь Чернігівського Полісся, а також на Буковині.
5. Розвиток і розповсюдження витинанки в ХХ ст. та на сучасному етапі в Україні. У 20-х роках нашого століття ажурні візерунки виготовляли не тільки в початкових і середніх школах, а й у різноманітних творчих гуртках для дівчат і жінок. Під впливом міської культури виник особливий вид витинанок – своєрідне наслідування технік виготовлення декоративних тканин з мереживом, вишивкою тощо. На Подніпров’ї це була паперова ажурна лиштва, яку розміщували на поличках, над невеличкими віконцями хат. На Поділлі та Прикарпатті аналогічні паперові прикраси називали фіранковими або фіранками. Згодом виникає похідна модифікація – витяті паперові рушники, рамочки, серветки тощо.
Таким чином, на початку ХХ століття українські народні витинанки завершили етап свого розвитку у тісному зв’язку з іншими видами народного мистецтва, суспільними та художніми явищами.
У 20-30 роках основним регіоном побутування витинання стало Поділля. Це засвідчує багатий матеріал у музейних і приватних збірках. У 1924 році подільські хатні прикраси збирали і досліджували О. Колпаковська, М. Фріде, наукові працівники етнографічного відділу Російського музею у Ленінграді.
У 20-30 роках на Подніпров’ї і Поділлі у розписах і витинанках застосовувалася характерна композиція декорування стін «під шпалери». Внаслідок міських впливів на селі поширилися фіранкові і шпалерні паперові прикраси. Проте народні майстри не йшли за міськими зразками, а лише наслідували рядковий спосіб розташування елементів.
Паперових ажурних візерунків Подніпров’я, на жаль, збереглося з того часу небагато, лише ті, що потрапили в музей. Під час першої декади української культури у Москві 1936 р. була організована виставка народного мистецтва. Поряд із розписами експонувалися зразки петриківської паперової лиштви, оздобленої мальованим і витятим декором.
Новий етап еволюції настінних паперових прикрас припадає на 50-60 роки. Піднесення матеріального й культурного рівня життя селян закономірно вплинуло на естетичні критерії формування житла. На зміну традиційним народним меблям (лави, скрині і под) прийшли фабричні. Мальований і паперовий декор поступився місцем декоративним тканинам, вишивкам, картинам, естампам тощо. Проте ні настінне малювання, ні паперові витинанки не зникли як вид народної творчості. Перше міцно утвердилося на папері у формі так званих кальовок і в такий спосіб знайшло собі шлях у побут і на виставки. Витинанки також мали й мають відданих прихильників. Це насамперед талановиті витинальники, колекціонери й численні шанувальники, котрі сприяють відродженню і розвиткові цього виду мистецтва.
У 50-60 роках у руслі локальних традицій продовжували успішно витинати досвідчені майстри П. Греблюк, Є. Гринюк, Є. Капустинська на Прикарпатті; Ю. Мізік, І. Намака, Г. Скрипка, В. Яскілка на Поділлі; Н. Білокінь, П. Глущенко, І. Пилипенко на Подніпров’ї та ін. Одні з них виготовляли витинанки для оздоблення власної або сусідських хат, дітям для розваги, інші робили перші кроки у виставочній діяльності. С. Батюк, П. Глущенко, М. Павлова почали вставляти свої твори на обласних та республіканських виставках. Багатьма народами відзначені твори М. Павлової. У 1967 році її витинанки удостоєні другої премії республіканського конкурсу на кращі поштові листівки, невдовзі вони репродуковані.
Ретроспективна виставка «Українські витинанки» 1981 р. у Львові вперше дала змогу широко оглянути, проаналізувати й оцінити твори цього виду народного мистецтва. У залах Музею етнографії та художнього промислу АН України експонувалися понад 800 кращих творів з кількох музейних і приватних збірок. Експозиція розпочиналася давнім витинанкам кінця ХІХ століття і закінчувалася творами сучасних народних майстрів, самодіяльних та професійних художників з усієї України.
На початку 80-х років почали працювати над витинанками й успішно беруть участь у виставках Д. Мимрик із с. Великий Говилів Тернопільської області, С. Приймак з с. Петриківка Дніпропетровської області, Л. Прицик зі Львова, М. Ремнецька з Тернополя, Л. Лузгіна із Запоріжжя, Г. Хміль з Києва та ін. Група самобутніх майстрів витинання працює у селах Живачів, Колінці, Королівка, Надорожна, Озеряни, Олешів, Підвербці (Тлумацький район Івано-Франківської області). Їхні твори, виконані у традиційному руслі давніх прикарпатських витинанок, демонстрували на виставці.
До техніки витинання і композиції візерунків звертаються художники. Є чимало цікавих спроб використання орнаментів витинанок для оздоблення житлових і громадських інтер’єрів. Паперові витинанки життєздатності і в умовах сучасного міста, застосовуються як новорічні прикраси вітрин і вікон. Зусиллями народних майстрів М.П. Павлової, Л.М. Процик, О.В. Салюка, художників Л.О. Мазур і Л.П. Стебловської створений новий жанр витинанки-сувеніра у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас і под.
Українські народні витинанки – яскравий, своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі й багаті традиції. Їм притаманні силуетне узагальнене зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний, рухлий ритм, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виготовлення.
6. З’явився новий різновид витинанки – сувеніри у формі листівок, буклетів, екслібрисів, настінних прикрас. Витинанку використовують і в поліграфічній промисловості: за її допомогою художники створюють ілюстрації до книг.
Крім декоративного мистецтва, витинанка знайшла своє місце і в образотворчому мистецтві: виявляється, шляхом художнього витинання та аплікації можна створювати оригінальні твори візуального мистецтва – пейзажі та сюжетні картини, які прекрасно оздоблюють сучасний інтер’єр.
Не можна не сказати і про ту неоціненну роль витинанки, яку вона може відіграти в сучасній загальноосвітній школі – на уроках образотворчого мистецтва та художньої праці, у позакласній роботі, у розвитку та вихованні діт